24-річний лідер збірної України у надлегкій вазі Артем Лесюк у дзюдо потрапив не з першого разу. Банально, але при спробі записатися в секцію дзюдо хлопець разом з батьками побачили перед собою зачинений зал...
Після цього Артем деякий час займався плаванням і футболом, та все ж, жага до японського бойового мистецтва взяла гору. Першими тренерами Артема були Нугзар Месаблішвілі і Галина Коваль, а в 15-річному віці він перейшов до відомого тренерського дуету Геннадія Білодіда і Світлани Кузнєцової.
Зараз за плечими Артема успішна юніорська кар’єра, понад десяток найпрестижніших міжнародних змагань, медалі з турнірів серії Гран-прі, Континентальних кубків, а також два 5 місця на чемпіонатах Європи, один з яких нещодавно відбувся у Празі. Про перемоги і поразки в житті, складність переходу на дорослий рівень, захоплення і звички, а також про найбільшу мрію на наступний олімпійський рік спортсмен розповів в інтерв’ю пресслужбі ФДУ:
– Артеме, нещодавно на чемпіонаті Європи в Празі ти посів 5 місце. З якими зараз емоціями згадуєш цей турнір?
– Звичайно, мені хотілося більшого, адже ще по ходу змагань була впевненість що я візьму медаль. Два роки тому я вже був близький до нагороди чемпіонату Європи, тому цього разу налаштовував себе, що медаль за будь-яку ціну не віддам.
Проте, в чвертьфіналі я зазнав болючої поразки. Надалі вдалося зібратися, виграти першу втішну сутичку, і з впевненістю вийти на поєдинок за бронзу. Свого суперника – іспанця Франціска Гарігоса я вже раніше достатньо легко перемагав, хоч він і входить до Топ-5 світового рейтингу. Отож, я був досить впевнений в своїх силах, проте склалося все не найкращим чином для мене. Засмутився, тому що без медалі повертатися не розраховував.
– Ти достатньо молодий спортсмен, і маєш не так багато досвіду на турнірах серед дорослих. Наскільки легко тобі вдався перехід з молодіжного на дорослий рівень?
– Не скажу, що було легко. Адже буквально на перших моїх турнірах серед дорослих я показував непогані результати, і думав, що особливо нічого не змінилося, і буде не складно. Проте, згодом все виявилося абсолютно не так.
Деякі невдалі турніри мене повернули на землю, і я зрозумів, що потрібно дуже і дуже наполегливо працювати. Вже потім були медалі на Континентальному Кубку, Гран-прі, п’яті місця на чемпіонатах Європи. Мабуть їх і вважаю найбільшим своїм досягненням на даний момент.
– Олімпійські ігри в Токіо мали стати першими в твоїй кар’єрі. Як ти відреагував не перенесення змагань на наступний рік?
– Спочатку якось зовсім не відреагував. У хлопців, для яких це мали бути не перші Олімпійські ігри, звичайно, був шок. А я спокійно до цього поставився, подумав, що буде додатковий час краще підготуватися. Проте згодом до мене теж прийшло розуміння, що це досить важко, як фізично, так і морально. Влітку навіть був момент, коли я усвідомив, що на цей час я вже міг відборотися, закінчити цей складний олімпійський цикл, який тривав для мене непрості 3 роки.
Ну у взагалі найважче в цій ситуації було нерозуміння того, навіщо ми тренуємося, чи будуть проводитися змагання, чи все повернеться в попереднє русло. Зборів було мало, турнірів теж, це дуже складно для спортсменів.
Зараз вже я розумію, що потрібно і надалі тренуватися, сподіватися на краще. Можливо, для мене це дійсно шанс краще підготуватися до моєї першої Олімпіади, врахувати всі минулі помилки.
– 30 листопада ти відсвяткував своє 24-річчя. В твоєму Instagram є відео, де партнера по команді минулого року вітають тебе в оригінальний спосіб – тортом в обличчя. Як пройшло святкування цього року?
– Насправді ніяк, просто по-сімейному посиділи і все. Гучного святкування не було. У нас якраз закінчився чемпіонат Європи, ми повернулися додому, і якось взагалі нічого не хотілося.
Єдине, що мене дуже порадувало, це те що я добре і смачно поїв (сміється). Це краще, що можна було придумати на даний момент.
– Мабуть за останні роки це чи не вперше ти на день народження опинився вдома?
– Так, за останні 6 років це, мабуть, вдруге, коли я святкую вдома. Перший раз було, коли мені зробили операцію і я залишився вдома, і зараз, через те що у нас пандемія. А так всі ці роки проводив або на зборах, або на змаганнях. Мабуть, найбільш пам'ятний день народження – це на зборі в Заросляку. Там атмосфера класна: сніг, гори, краса.
Було круто і в Японії в минулому році, ми були з командою, і країна сама по собі цікава. Було на що подивитися. А взагалі найбільш приємно, звичайно, коли ти потім приїжджаєш додому, а тебе чекають батьки, друзі.
– Який ти по характеру – спокійний чи досить розкутий? Є речі, які б ніколи у житті не зробив?
– Взагалі я емоційна людина, проте сам по собі досить скромний. Звичайно, самому про себе говорити про скромність не правильно (сміється). Але я себе таким бачу.
– Як ти переживаєш невдачі на турнірах? Чи є якийсь універсальний рецепт?
– В першу чергу допомагають батьки. Звичайно, одразу після поразки на змаганнях підтримують і хлопці по команді, і тренера. Власне, це перші люди, з ким ти бачишся, обговорюєш всі нюанси.
Взагалі відхожу досить легко, але буває таке, що коли вже повертаюся додому, приходжу до зали, і мене знову накриває. Якось важко знову приступити до тренувань, не знаю, чому так. Нічого не можу з цим зробити. Але це ще і від турніру залежить, і від результату на ньому.
– Якими видами спорту ще цікавишся? Зараз на дворі зима, можливо, лижі?
– Ні, зимові види спорту взагалі не практикую, хіба що на санях в дитинстві катався. А так люблю футбол, саме грати. Раніше часто дивився матчі, але зараз переважно граю. Також великий і настільний теніс полюбляю.
– А як щодо хобі? Знаю, що ти завзятий рибалка.
– Ой, так, це моя велика любов. Щодо риболовлі я завжди напоготові – снасті завжди складені, потрібно лише самому зібратися, і я вже їду. Дійсно, відпочиваю на риболовлі, особливо коли є улов, настрій взагалі підіймається. Це – найкращий для мене відпочинок.
– Крім цього ти ще й любиш готувати?
– Так само як люблю їсти, так само і люблю готувати. Коли усвідомлюєш, що ти власними руками це приготував, вдвічі приємніше. Чоловіки взагалі люблять готувати, але помітив, що спортсмени, особливо хлопці з команди, трохи байдужі до цієї справи. А мені навпаки це в кайф, особливо на вихідних, коли нікуди не хочеться йти, а можна побути вдома.
– То хлопці трохи користуються цим на зборах?
– Ні, на зборах нас годують, тому я відпочиваю в цьому плані (сміється).
– Наостанок, напередодні новорічних свят, чого б ти хотів побажати собі на наступний рік?
– Взагалі, бажання прийнято не розповідати. Але чого б дійсно хотілося – це щоб в світі все налагодилося. Ми вже наче і звикли до нових реалій, але все ж таки хочеться, щоб все повернулося до нормального виду. Зараз, коли приїжджаєш на змагання, взагалі нема того куражу, адреналіну, який був раніше. Ну і здоров'я всім нам.
Пресслужба ФДУ
Фото - IJF, Instagram Артем Лесюк
